От избытка сердца…

Щоби наповнити серце людини, на те завжди претендує або Бог, або сатана. Бог зі своєї сторони пропонує наповнити серце людини чистим, святим, праведним, а сатана хоче наповнити людину скверним, нечистим, неправедним, понизити гідність людини.

Тому сьогодні ми є в зібранні і кожен із нас перевіряє своє серце, щоби дати змогу Богові наповнити нас. Якщо в склянку із брудом наливати воду, то той буде підійматися доверху і сам собою вийде. Деколи людина не знає як побороти в собі щось негативне, але з часом помічає, що воно десь вийшло собі. Думав про це, хотів зробити щось для того, побороти, але воно само вийшло – людина наповнилась чистим і святим.

Якось два клоуни на арені сперечались між собою. Один кинув у склянку тенісний шарик та й каже другому: „Дістань його ротом”. Другий пробує, бере його зубами і ніяк не виходить. Тоді перший налив у склянку воду, шарик піднявся і той схопив його ротом. Так люди по-різному хочуть показати нам, що для того, щоб щось дістати, то його спочатку треба чимсь наповнити. Коли у людини все гаразд, то ті „опади” на дні душі не видно. Але, як тільки якимись обставинами колихнути людину, то воно все підіймається наверх. Як сказано в Біблії – „нечестивий як море схвильоване, що викидає мул і бруд” . Ціль наша наповнити своє серце чистим і святим, щоби ми там нічого не зберігали і не ховали.

Знаєте, у людей є проблеми, які вони ховають в своєму серці і знають, що воно там є. А буває, що люди деколи тим і хваляться, що вони можуть добре сказати, можуть відчитати добре. Але, ціль Бога – щоби у серці людини не було нічого недоброго. Деколи люди переживають, що недобре слово сказали, що воно якось вилетіло. Але, Христос назвав причину звідки воно походить, написано: „ от избытка сердца говорят уста”.

Люди по-різному каються. Одні можуть каятись за свій язик, що він такий. Але треба каятись за те, що він викриває, чим ми наповнені. Кається злодій, що попався. Не про те кається, що недобру натуру має, що краде, а що не професійно злочин зробив, що не зміг сховати, що воно вилізло назовні (чи через очі, чи через язик, чи через руки). Проявилося чим сатана наповнив його. Бог хоче, щоб людина себе зберігала в чистоті. Колись молився Давид і казав Богові: „ Испытай меня, Боже, и узнай сердце мое и зри- не на опасном ли я пути и направь меня на путь вечный». Як серце нахилено людини, такі і будуть її прояви. Бог хоче вказати людині чим його серце наповнено. Часом на мудру людину одне слово діє краще, ніж на глупу сто ударів. Де коли, людина бачить себе і каже: „добре, що то побачив, мені треба того позбутися”. Скільки раз до Юди Христос казав: „ серед нас один є, що недобрі думки має, один з вас зрадить Мене”. Я думаю, що ті, що в простоті казали: „чи не я то, о Господи”, – кожний заглядав у своє серце. Величаво приходив й казав Юда: „чи не я то, о Господи?” Христос відповів йому: „ти сказав”. Тобто: думай, що робиш. Серце чоловіка вже було наповнене потоками тієї брудної води і повернути назад вже було неможливо. Тому Христос сказав йому: „що робиш, то роби скоріше”. Кінець Юди бачимо, то є уроком для всіх людей і марно, якщо хтось не зрозумів.

Чому Бог зробив такий вибір? Ну, ми люди, помиляємось, не можемо зрозуміти інших людей, але Христос? Він мав дванадцять учнів і то, серед них був один неправедний. Я не думаю, що Христос помилився: вибрав його собі, а потім пожалкував. Свою милість відкрив Бог для всіх людей, всіх запрошує у Церкву і ми повинні приходити в покаянні через ті вузькі двері, бо широкий шлях веде у погибель і багато йдуть ним.

Але у Царство Боже веде вузький шлях, вузькі двері, вузькі ворота. Люди, які находять той шлях і йдуть ним, знаходять великі блаженства і благословення. Для одного юнака Бог каже: „ти хочеш йти за Мною, хочеш мати життя вічне? Ти так все добре знаєш, добре цитуєш Писання, всі заповіді, навіть кажеш, що все зберіг від юності, але одного тобі не вистачає.” Христос добре знав, що в нього в серці. Дуже добре, коли Христос покаже людині хто він є насправді. Тоді людина іншої думки про себе. Написано, що юнак відійшов з печаллю, але відійшов. Я думаю, що коли він розсудив над тим, що казав Христос, то він мав погодитися с Христом, що в нього є тяга до багатства, але те, що сказав Христос для нього є вузькі ворота. Христос каже, що важко тим, що сподіваються на багатство ввійти в Царство Боже. Бог поставив границю. Я думаю, що той юнак так і не ввійшов в вузькі ворота, залишивши своє багатство. А Бог казав, що нема нікого, хто ради Царства Небесного, ради Нього би залишив все: доми, професію, багатство, землі і не одержав би в сто разів більше. Я думаю, що жоден християнин не скаже, що йдучи за Богом, він багато втратив. Так може казати лише той, в кого були неправильні мотиви, чи він Бога до кінця не зрозумів. Справжній християнин буде казати, що ради Того, Хто спас його, Хто вибрав його, він зробив правильний крок, він буде дивитися із вдячністю на свого Бога.

Читаю місце, де Бог казав Самуїлу йти серед синів людських і знайти Йому чоловіка, якого Він вибрав, щоби поставити царем. Я би хтів поговорити про дивовижний вибір Бога і людини.

Ми вибираємо людей, які б нам були більш корисними. Бог вибирає людей, для яких би Він міг бути корисним. Ми вибираємо сильних людей, які б нам допомогли. Бог вибирає слабких, які би в Нім мали потребу. Апостол Павло каже: „Посмотрите, братия, кто вы призванные: не много из вас мудрых по плоти, не много сильных, не много благородных; Но Бог избрал немудрое мира, чтобы посрамить мудрых, и немощное мира избрал Бог, чтобы посрамить сильное; И незнатное мира и уничиженное и ничего не значащее избрал Бог, чтобы упразднить значащее, – для того, чтобы никакая плоть не хвалилась пред Богом” (1 Кор. 1:26-29). Я вважаю, що Бог робить людину мудрою, бо написано, що початок мудрості – то є страх Божий, звідти починається всяка мудрість. Бог, коли людину призиває, робить її мудрішою, розумнішою, але бере для себе немудру людину. Для Бога мудре здається безумним, бо своє спасіння треба приймати в простоті серця. Апостол, коли проповідував, казав, що світ своєю мудрістю знехтував Бога, бо не зрозумів Його. Каже, що геллени шукають мудрості, греки чекають, щоб їм хтось мудре розповів. Коли Павло прийшов в ареопаг то вони казали: „хочемо послухати, що то хоче сказати оцей суєслов”, тобто пустий, пустослівний чоловік. Але, розуміємо, що Апостол Павло був наділений мудрістю від Бога і коли став розповідати про Христа, про Його воскресіння, – вони сказали, що послухають про те іншим разом. Тобто, в них нема часу про те слухати. Мудрістю такою світ не може прийняти Бога, тому Бог вибирає немудрих, немічних, які би йшли за Ним, щоби посоромити сильних, бо в Нього є мудрість і сила.

Коли Господь відвернувся від царя Саула, написано, що Самуїл мав смуток по тому. Бог направляє Самуїла до Ієсея Вифлеємлянина, тому що серед його синів знайшов Собі іншого царя. Коли Самуїл побачив Єліава, то сказав собі: „верно сей пред Господом помазанник Его!” Але Господь йому відповів: „Не смотри на вид его и на высоту роста его; Я отринул его; Я смотрю не так, как смотрит человек; ибо человек смотрит на лице, а Господь смотрит на сердце” (1 Царств 16:6-7). Я вважаю, що коли Самуїл вперше побачив Саула, то був в захваті. Він навіть похвалився: „Видите ли, кого избрал Господь? Подобного ему нет во всем народе». (1 Царств 10:24). Думав собі: напевно це той, чи є йому рівні? Коли Бог вибирав Саула на царя, то написано, що той був чоловік красивий і високий на зріст, вище за всіх людей. Але, ми бачимо, що серце того чоловіка не співпадало зі стандартами Бога, чоловік той не захтів піддатися Божої праці над ним. А ось, якщо подивитися на Давида, де Бог говорив, що вибрав мужа по серцю Своєму, здається, той не був бездоганний, але то був чоловік, який піддавався Божої обробці. Як би ми міркували про себе, що Бог вибрав нас тому, що ми є добрі люди, хто так може похвалитись? Підійміть руки! Але, ми дивуємось, чому Бог вибрав нас.

Колись, один чоловік проповідував і Бог дуже благословляв його служіння. Сам він був такий низькорослий, і лице його було не дуже благородне, і хриплий голос в нього був, але, люди всі хотіли його слухати. Коли він говорив, – люди запалювались, люди починали линути до Бога. І от, встає один чоловік, який рахував себе таким достойним і на вигляд він був достойний, благородний і каже : „Чому тебе хтять слухати? чому всі люди запалюються, коли ти говориш?” Той підіймає руки до Бога і каже: „Господи! дякую Тобі, що Ти не зміг знайти гіршого чоловіка, ніж я, більш безобразного, ніж я! Боже, допоможи мені так сховатися, щоб коли я говорю – був видимий Ти! ”

Колись Сперджен казав, що він любив слухати проповіді. Були поруч дві церкви і він в одну і в другу бігав. Каже, коли я йду в одну, то слухаючи, захоплювався: яка чудесна проповідь! А коли заходив у другу церкву, то виходячи, казав: „який чудесний Христос!” В однім служінні люди могли сказати чудесну проповідь, в іншому – люди могли так чудесно показати Христа, що всі приходили в захоплення: який чудесний Христос!

Самуїл захоплювався: цього вибрав Бог! А Бог до нього каже, що не дивись на вид його, на висоту зросту його, бо Я знехтував його. Я дивлюсь не так як дивиться людина. Людина дивиться на лице, а Господь дивиться на серце. Бог щось хоче зробити з нами, хоче змінити нашу суть, хоче, щоб ми піддавалися Божої обробці. Ми мусимо визнати, що по природі ми всі люди грішні і набагато більше є в світі благородніших людей, мудріших людей, але Бог вибрав нас і доведе Своє діло до кінця над тою людиною, яка дозволяє Йому працювати, формувати його образ.

Коли згрішив Давид, ми би казали: Боже, ну як так? Ніби Ти вибрав чоловіка по серцю Твоєму. Але, коли Бог над ним використав всі міри обробки, чоловік піддався, чоловік каявся, чоловік просив: „ Боже, зри на мое серце, направь его на путь вечный”, то був чоловік, який вмів каятися, який міг перед Богом сокрушатися серцем, казати: „ сердце чистое сотвори во мне, и дух правый обнови внутри меня” (Пс.50:12)

Я думаю, в нашому служінні кожний з нас перевіряє своє серце. Ми мусимо розуміти, що Бог дивиться на нутрощі наші, на то, як ми можемо ті, чи інші пороки скривати, наскільки ми можемо себе стримувати в тих, чи інших речах. Але всього того не повинно бути в нашому серці. Ми пробуємо якось все те перебороти, триматися, щоб воно часом не вискочило, не проявилося, але треба просити Бога, щоби серце наше було як дзеркало, чисте, святе, добре. Бо Бог сказав, що дивиться на серце.

Колись молиться Єремія, чоловік, який пережив розчарування від людей, і в своїй молитві питав Бога, чому він такий, що всі з ним сперечаються. Великий пророк, але проклинав день, в який народився. Каже: „Праведен будешь Ты, Господи, если я стану судиться с Тобою; и однако же буду говорить с Тобою о правосудии: почему путь нечестивых благоуспешен, и все вероломные благоденствуют? Ты насадил их, и они укоренились, выросли и приносят плод. В устах их Ты близок, но далек от сердца их. А меня, Господи, Ты знаешь, видишь меня и испытываешь сердце мое, каково оно к Тебе. Отдели их, как овец на заклание, и приготовь их на день убиения. Долго ли будет сетовать земля, и трава на всех полях – сохнуть? скот и птицы гибнут за нечестие жителей ее; ибо они говорят: Он не увидит, что с ними будет. Если ты с пешими бежал и они утомили тебя, как же тебе состязаться с конями? И если в стране мирной ты был безопасен, то что будешь делать в наводнение Иордана? Ибо и братья твои и дом отца твоего, и они вероломно поступают с тобою, и они кричат вслед тебя громким голосом. Не верь им, когда они говорят тебе и доброе.» (Єр.12:1). Бог нагадує для пророка, що Він зайнятий серцем людини, тому що з відти все відбувається.

Коли ми читаємо Об”явлення, ми і тут знаходимо, що Бог займається серцем людини, щоби воно змінилося на краще. До однієї з Церков Бог такі навіть міри застосовує: „Знаю твои дела, и любовь, и служение, и веру, и терпение твое, и то, что последние дела твои больше первых. Но имею немного против тебя, потому что ты попускаешь жене Иезавели, называющий себя пророчицею, учить и вводить в заблуждение рабов Моих, любодействовать и есть идоложертвенное. Я дал ей время покаяться в любодеянии ее, но она не покаялась. Вот, Я повергаю ее на одр и любодействующих с нею в великую скорбь, если не покаются в делах своих. И детей ее поражу смертью, и уразумеют все церкви, что Я есмь испытывающий сердца и внутренности; и воздам каждому из вас по делам вашим.» (Об. 2: 19-23). Бог нагадує Тіятирській Церкві про її діла і каже, що дає час для покаяння.

Деколи ми разом з Єремією питаємо: чому так нечестиві благоденствуют? Але, Бог завжди дає час для покаяння, в Нього набагато більше терпіння, ніж у нас. Тому написано: „не скоро совершается суд над худыми делами”. Не написано, що суд взагалі не здійснюється. І Соломон свого часу казав у Приповістях: їж, пий, роби, що хочеш, але знай, що не завжди так буде. Прийде час, коли треба буде за все дати відповідь. Тут написано, що Бог дає час для покаяння, ліміт Бог дає.

Колись епіскоп із Закарпаття розповідав, що його рідня сестра дуже любила чоловіком командувати. І той їй кожен раз говорив, що то не є добре. Але якось жінка була слаба і всі церкви молилися за неї, Господь її зцілив. Брат знову каже до неї, щоби змінилася, здала свої позиції, зайняла таке місце, яке Бог поклав для жінки в сім”ї. Але вона все рівно не брала то до уваги. Пройшов час і жінка знову занедужала. Стався інсульт, її паралізувало і мову відняло, та й показує братові на все це. Брат і каже: „ Ну що, жінко, ти використала свій ліміт раніше життя і Бог врізав тобі його, тепер мусиш мовчати”. Бог має право випробовувати нас, бо нам інколи здається, що в нас все гаразд. Навіть, якщо хтось би нам казав: не на себе надійся, ми би відповідали що то не для нас, нічого поганого ніколи не трапиться, в нас все під контролем. Апостол Петро казав: всі відречуться, але не я. То був впевнений у собі чоловік, але ми знаходимо в Писанні, що Христос відповів йому: Я молився про тебе, щоби не оскуділа віра твоя.

Єзекії Бог каже, щоби зробив заповіт, бо вмре на постелі, на яку ляже. Той чоловік хтів жити, він дуже плакав. Ми всі розуміємо, що на Небесах наше помешкання, що ми всі туди прямуємо, але, коли смерть підходить до людини, то їй ще хочеться пожити, хоча би ще трошки. І той цар молився про це. Я собі міркую, який Бог є добрий до нас! Розжалобив Єзекія серце Боже. Згадай, каже, як я ходив вірно перед Тобою із відданим Тобі серцем. То була правда. Написано, що в дні розрухи він підняв в Ізраїлі служіння і поставив його на належне місце, бо настільки було в той час занедбано служіння, що написано його батько Ахаз зачинив двері храму. Служіння взагалі не проводилось. І ось було знайдено в храмі книгу Закону і сказали Єзекії про це. Я думаю, який був занепад, що та книга їх здивувала! Єзекія почав плакати читаючи і призивати людей до порядку, до служіння. Він відновив служіння, поставив людей в храмі на роботи. І тому, він мав право сказати Богові таке.

Думаю, Бог бачив вади його серця і хтів його забрати раніше, щоби чоловік увійшов у славу Божу чистим, достойним. Тому, Бог вертає пророка і через нього дає царю рецепт лікування. Єзекія просить знамення від Бога на оздоровлення, щоби бути впевненому, що його молитва почута. Добрий Бог! Зробив, як обіцяв. І коли той чоловік відновився, обіцяв Богові співати в Його храмі зі всіма дітьми своїми. Дуже прекрасний намір, але ми знаємо чим все це закінчилося. Коли прийшли посли до Єзекії, той мав дуже добру нагоду розповісти про великого Бога, який є в Ізраїлі, який і поганам хоче дати спасіння. Але цар почав тих людей водити і показувати своє багатство, свої склади, свою зброю. Бог посилає пророка до Єзекії і той питає, що то були за люди, звідки вони прийшли і що бачили в його домі. Єзекія хвалиться, що нема нічого, щоби він їм не показав. Стався страшний приговір царю за то.

Біблія нам каже, що Бог любив того чоловіка, дав йому можливість ще пожити і потім залишив, щоби випробувати, показати йому, що в нього на серці. І в тому є Божа практика до кожного з нас. Щоби ми кожен раз заглядали в своє серце. Небезпечна путь, коли людина не займається своїм серцем, коли людина ховає свої недобрі вчинки. Людина новонавернена горить на першій любові і при першій небезпеці б”є тривогу, щоби церква молилася за неї, щоби не стати жертвою нападкам ворога. Зовсім по-іншому буває з людиною, коли вона давно віруюча. Ії, навіть, стидно казати перед церквою, що в неї буває часом роздратування, заздрощі чи не прощення. Йому важко просити, щоби церква за те помолилася. Людина починає ховатися, а воно то там вилізе, то там… Людина кається, що воно назовні вийшло. Треба пам”ятати, що Бог дивиться на серце.

Предстанемо ж перед Богом і будемо просити Його, щоби очистив і освятив наші серця, щоби видалити з нього всякий непотріб, щоби зануритися в Його чистоту й святість, як в той єлей, що л”ється по бороді, по одежі, по краю – видно, що людина має на собі помазання. Нехай нас всіх в тому Господь благословить. Амінь.