Ми очікуємо як правило від Бога, щоб Він проводив якусь роботу. Щоб потужна дія благодаті, явилася для грішників, які б після побаченого і пережитого не могли зробити інакшого умовиводу, як тільки прийняти спасіння від Господа.
Для п’ятидесятника майже заповітною є думка, що настане час за нашого життя, коли стане відбуватися пророцтво “останнього дощу”. Коли для великого кола сторонніх слухачів стане зрозумілим повеління Бога до людей “всем повсюду покаяться”.
Причому кожне покоління чекає свого “останнього дощу”. Хтось каже що він вже трапився з розпадом Радянського Союзу і з настанням свободи проповіді Євангелія. Але є церкви, які цього з певних причин не відчули, і вони стверджують що “останній дощ” ще очікується. Тому нам потрібно розсудливо до цього ставитися, і не робити категоричних заяв. Стосовно категоричних заяв варто було би повчитися в метеорологів, їх завдання прогнозувати погоду, і вони розуміючи процент неточності в своїх прогнозах, ніколи не говорять: “буде дощ”, “буде гроза”. Вони підбирають слова з менш гострими кутами категоричності, і кажуть: “очікується…”, температура буде не 24 градуси, а від 21-25 градусів. Ми ж часто даючи оцінку або передбачаючи якісь духовні речі не прогнозуємо, а заявляємо.
Тож повернімося до дощу… Загалом поняття “останнього дощу” це поняття біблійне. Слово Боже не раз порівнює настання пробудження і благословення з дощем. Адже так як дощ атмосферний пробуджує висохлу землю, і створює умови при яких розвивається рослинність, так обіцяний дощ благодаті, наповнить вологою висохлі людські серця, і створить умови, в яких посіяне від Духа зможе прорости і дати плід.
Щойно я був свідком ситуації, яка мене наштовхнула на написання цієї статті. Метеорологи прогнозували на сьогодні грозу протягом дня, але від ранку яскраво світить сонечко, і ніщо не натякає на ствердження прогнозів стосовно грози. Аж раптом мені телефонує дружина, і каже що вони приїхавши до церкви не можуть вийти з авто, через страшенну грозу з градом, рух транспорту майже паралізовано, і шар води на дорожньому полотні сягає до бордюрів. А здивувало мене це тому, що я знаходячись близько трьох кілометрів від того місця, спостерігаю як теплі промені сонця продовжують зігрівати землю, вітерець неквапливо гойдає гілля дерев, і нема жодного натяку на грозу.
Для мене показовим стало те, що Бог порівнює духовне пробудження з дощем. І ілюстрація полягає не лише в однаковій дії води на грунт, і благодаті на серця, але й в тому, що дощ, як атмосферне явище, так і “останній дощ” як явище благодаті, вони не будуть глобальними і без виключними. “Останній дощ” не буде повально накривати всю місцевість, всі церкви, і всі країни. Для такого висновку ми маємо декілька причин.
Причина перша, але менш важлива за значенням, це приклад з історії. З нашої недавньої історії, свідками якої ми були при краху режиму атеїзму на територіях бувшого СРСР.
Ніхто не стане заперечувати, що з настанням свободи проповіді Євангелії, вкрай висохлі людські серця врешті отримали воду з небес і ожили, і люди почали каятися що називається “масово”. То дійсно був “останній дощ”. Але, ми також не можемо відкинути той факт, що існувала велика кількість церков, які на подобі фарисеїв що чекали в свій час Месію, а з Його приходом, проґавили Його, подібно і такі церкви чекали обіцяного Богом “останнього дощу” але жодним чином його не відчули коли він настав. Кількісно церкви не примножились. Це була перша причина, яка дозволяє стверджувати, що феномен “останнього дощу” буде не всеохоплюючий, а місцевий.
І друга причина, це Слово Боже, яке каже: “Когда облака будут полны, то они прольют на землю дождь” Еккл.11:3
Задовго до того як світ науки відкрив для себе гідрологічний цикл – про це говорив Соломон: “Все реки текут в море, но море не переполняется: к тому месту, откуда реки текут, они возвращаются, чтобы опять теч”(Еккл.1:7) Кругообіг води в природі – те що піднялося у вигляді пару, мусить спуститися на землю у вигляді води, або снігу. Інакше не буває в природі. І якщо всемогутній Бог, встановив ці закони, то і будуючи аналогії Він як ніхто інший може порівнювати дощ атмосферний з дощем благодаті. Вода яка підноситься з землі у вигляді пару, високо в небесах змінює свій стан на рідкий і випадає дощем. Наші молитви які піднімаються з землі значно вище ніж пар, Богом змінюються на дощ благодаті, і випадають не те місце, з якого вони були піднесені. Один богослов якось сказав: “Бог на землі не може робити нічого, окрім як відповідати на молитви віруючих людей”. І в цьому є рація. Так як дощ є результат випаровування води, так “дощ благодаті” є результат наших молитов.
Наступний момент на якому я б волів зупинитися, це специфічний підхід до праці на Божій ниві, який вже історично склався в нашому розумінні. Ми часто можемо почути молитви: Боже, пройди по рядам, кожного серця доторкнись; Боже дай пробудження в нашому місті/селі щоб храм Твій наповнився спасенними… і таке інше. Ми маємо тенденцію давати Богу наряди до виконання. Прийшли на зібрання, розтлумачили Богу напрямки Його діяльності, і розійшлись по домівкам. І нема чого дивуватися що відповіді на такі молитви не буде. Це не та молитва яка викличе дощ благодаті.
Варто також згадати про іншу крайність: одні молитви і ніяких дій. На цю тему є жартівлива історія, про християнина, який під час паводку опинився на даху власного будинку і молив Бога про порятунок. До нього підплив човен і рятувальники його запросили на борт. На це була відповідь, що я християнин, і очікую що мене врятує Бог. Така сама відповідь була коли рятувальник спустився з гелікоптера щоб забрати нашого героя. В результаті він загинув. У відповідь на його претензії Бог відповів, що Я тобі посилав і човен і гелікоптер. Всім відомий текст: “ибо без Меня не можете делать ничего” Ин.15:5, як правило використовується підставою молитовно запросити Бога до будь яких наших починань. Але тут можна помітити що Бог вимагає щоб і дія і молитва були разом. Не лише дія, і не лише молитва. Останнім віршем своєї Євангелії Марк констатує: “А они пошли и проповедывали везде, при Господнем содействии и подкреплении слова последующими знаменнями”. Ключові слова: ОНИ ПОШЛИ!!! Не Бог пішов отримавши рознарядку від нас. А ми пішли, і коли ми вирушаємо, коли ми приступаємо до Божої роботи, тоді Він нам допомагає. Тоді є результат, тоді ОБЛАКА ПРОЛЬЮТ НА ЗЕМЛЮ ДОЖДЬ!
Наступне, що може бути причиною відсутності Божого дощу, це непідготовленість церкви. “И он сказал: так говорит Господь: делайте на сей долине рвы за рвами, ибо так говорит Господь: не увидите ветра и не увидите дождя, а долина сия наполнится водою, которую будете пить вы и мелкий и крупный скот ваш”, 4Цар.3:16,17. Для того щоб вберегти отриману воду, потрібно якісь резервуари, на їх виготовлення, відповідно, потрібно затратити силу. Для того щоб втримати і зберегти людей, які підуть в церкву з настанням “дощу благодаті”, церква має бути готова. Зараз ми говоримо лише про адміністративну сторону. Тобто церква має володіти необхідними навичками душе опікунства, консультування, і це має бути в обсязі прямо пропорційному до кількості нових людей. Церква має стати продукуючим суспільством, які працюють на задоволення духовних потреб новонавернених. Але дійсність полягає в зворотному. Більшість церков концентрують орієнтованість на задоволенні своїх власних духовних потреб, і навіть це відбувається з великими потугами.
І другий бік готовності церкви, це теологічний, тобто духовний зріст церкви має бути відповідним.
Рівень духовного зросту більшості членів церкви має бути вищим ніж зауважений апостолом в посланні до Євреїв 5:12 “Ибо, [судя] по времени, вам надлежало быть учителями; но вас снова нужно учить первым началам слова Божия, и для вас нужно молоко, а не твердая пища”. Поясню чому.
Хочемо ми того чи ні, але нові люди приходять в церкву зі своїми знаннями, своїм досвідом, і відповідно з своїм баченням (як правило небіблійним) на те що відбувається. Прикладом такого бачення є прагнення Якова і Івана звести вогонь на самарян. Ісус дав оцінку цьому явищу: НЕ ЗНАЄТЕ якого ви духу. Тобто як правило ново наверненні видають такі “перли” лише по одній причині – незнання. І коли кількість нових людей які доповнюють церкву не велика, то вони швидко переймають домінуючі церковні бачення стосовно тих чи інших справ. Але коли кількість нових людей буде відповідати рівню “дощу благодаті”, тоді і їх погляди на речі будуть також впливовішими (в кількісному співвідношенні). Тому то важливо щоб духовний зріс і рівень пізнання існуючих членів церкви дозволив би їм не те щоб не сприймати “райдужні” думки нових членів, але й аргументовано апелювати їм.
Для порівняння можна привести картину з великою посудиною із досить гарячою водою, це буде представляти церкву. Нові “вливання” будуть холодними, і чим більша кількість тих вливань, тим холоднішою буде ставати вода в посудині. Та якщо початкова температура води в посудині буде досить високою, то навіть з великим об’ємом холодної води що додасться, загальна температура не впаде нижче критичного рівня. Критичний рівень, це рівень виникнення мілких єресів на основі нових поглядів що занесені новими людьми. З часом вся вода нагріється Божим баченням, але на це потрібен час, і тому щоб за цей час не виникло початків вітровчень потрібна початково висока температура всередині церкви.
Наступне, що має змусити переглянути підхід до підняття рівня пізнання в церкві, це приклади з історії.
Історія Церкви в радянський період повна прикладів, коли церква переживаючи відчутні дії благодаті Божої, але не маючи фундаменту вчення, збочувала в єресь, перфекціонізм, надмірну святість, і закінчувалось походами зустрічати Христа в Єрусалим. І благо коли на ранній стадії старші служителі втручалися і розтлумачували загрозливість положення. Від так справедливим є твердження що духовні дари, якими незмінно супроводжується всякий вилив благодаті, мають базуватися на двох основних: слово мудрості і слово знання.
Ми сьогодні радіємо коли чуємо обітниці Бога про близькість “останнього дощу”, але то пророцтва не інформативні для нас, а наказові. Дощ благодаті в наших церквах ми відчуємо тоді, коли будемо готові до цього. Наші молитви і робота на Божій ниві спадуть на нас дощем. Коли християнська освіта в будь якому прояві стане пріоритетом наших церков, щоб люди були підготовлені аргументувати свої біблійні переконання і інших навчити цьому. Тоді хмари будуть повні… і тоді виллють на землю дощ.
